Тетяна Литовченко: «Веселка звеселила й Закарпаття»

Хореографічний колектив «Веселка» вже 34 роки радує своїм танцювальним талантом не лише жителів Лебедина і Лебединщини, а й глядачів із різних регіонів Сумщини, України. Та й за кордоном уже побували лебединські танцюристи, зокрема в Туреччині, Болгарії, Польщі. Склад колективу впродовж цього часу змінювався, однак незмінним залишався його керівник — Заслужений працівник освіти України Тетяна Петрівна Литовченко. Сьогодні ми маємо з нею розмову. Вона повідає про крайню участь «Веселки» у творчому мистецькому змаганні. А до цього їх було безліч.

— Тетяно Петрівно, розкажіть, куди саме проліг шлях очолюваного Вами хореографічного колективу, хоча й доволі тривожний час сьогодні для нашої країни?

— На це раз наш шлях проліг через усю Україну, аж до селища Микуличин, що на Івано-Франківщині, де проходив Міжнародний багатожанровий фестиваль творчих досягнень «Творчість єднає нас». Одна з громадських організацій м. Харкова проводила міжнародні фестивалі спочатку дистанційно, а на початку цього літа (з першого по п’яте червня) вирішила організувати творчий табір у мальовничому Закарпатті.

— Як втрапила до табору «Веселка» з Лебедина?

— Представники цієї організації бували в нашому обласному центрі й теж організували подібні фестивалі-конкурси. «Веселка» брала в них участь двічі й одержувала Гран-прі. Нас запам’ятали. А ще я надсилала наші творчі доробки на електронну пошту організації. Тож ця співпраця й стала поштовхом до запросин нашого хореографічного колективу до творчого табору. Наша делегація складалася із 10 учасників «Веселки» віком від 12 до 16 років.

— І Ви ризикнули в цей неспокійний час відправитися з дітьми у неблизьку дорогу?

— Звісно, але з дозволу батьків. Всі молилися, аби подорож удалася, щоб обійшлося без повітряних тривог і вибухів. Дякувати Богу, все гаразд. Хоча коли поверталися назад, в столиці лунала тривога. Хвилювалися. Та все ж життя і обставини дали можливість нашим учасникам одержати певні моменти радості, захоплення закарпатським краєм, подорожжю та успіхами від участі в конкурсі-фестивалі.

— А вони вагомі?

— Так. У рамках фестивалю спочатку було представлення-знайомство з колективом (візитівка кожного з них). Ми були на висоті. А в творчому змаганні нам дісталося Гран-прі і перших три місця у різних жанрах танцювального мистецтва. Вихованка «Веселки» Саша Борисенко отримала титул «Міс TVORCHI CAMP», а Саша Лихина — міс «Чарівність». А ще «мої» діти яскраво показали себе на дискотеці в стилі 90-х та в стилі Тік-ток.

— Що саме представляла «Веселка» на конкурсі-фестивалі? Маю на увазі танцювальні композиції.

— Ми представили композиції під назвами «Україна — це ми», «Іде весна», «Файна Україна». Вочевидь, їхня яскравість, запальність, чіткий ритм, патріотизм до рідної України й привабили членів журі, котрі високо поцінували нашу творчість. До речі, до складу журі входили відомі хореографи і вокалісти в основному з України. А ось ми подружилися з танцівником-хореографом африканцем Адамом. Він давно проживає і працює в Україні. На згадку сфотографувалися з ним.

— Представники яких регіонів України брали участь у фестивалі-конкурсі?

— Їх було чимало, зокрема, із Львівщини, Сумщини. До речі, цей фестиваль-конкурс проводився офлайн вперше. І ми потрапили у першу зміну. А потім ще будуть й друга, й третя, й четверта, де братимуть участь представники інших регіонів.

— Як зустрічало «Веселку» Закарпаття?

— Чудово. Щедрість, гостинність, доброзичливість, привітність і від організаторів, і від глядачів, і при приватних зустрічах відчувалися на кожному кроці. Наведу такий приклад. Коли ми, окрилені успіхом і відзнакою Гран-прі, спустилися з головної сцени до зали, до мене, як керівника «Веселки», раптом підбіг якийсь чоловік і попросив: «А можна я Вам щось скажу». «Будьте ласкаві», — мовила я. «Мене окрилив Ваш колектив. Ви — справжні майстри сцени, організовані, яскраві, чарівні. А чого варті виконані вами українські народні танці! Приїжджайте ще. Хай Вам щастить у мирному житті. Все буде Україна!» Це було приємно чути. Та й взагалі, де б ми не з’являлися, відчували увагу до себе, шанобливе ставлення, підтримку, зацікавленість.

— А як проводили час поза конкурсом?

Добре. Здійснили екскурсію до Буковеля (це за м. Яремче), відвідали цікавий парк динозаврів, піднялися в гори, де одержали еліксир бадьорості, помилувалися краєвидами закарпатської природи. Це неймовірні відчуття. Підвищили й свою майстерність, взявши майстер-клас у членів журі-професіоналів танцювального мистецтва.

Тут варто додати й захоплення дітьми всією нашою Україною, адже вони подолали шлях від  північного сходу до заходу держави. Весь денний час поїздки був у протилежних емоціях: позитивних — від краси міст і сіл, краєвидів, сумних — від знівеченої рашистами рідної землі. Екскурсія столицею України збагатила знання дітей з історії, географії, а також викликала ще одну хвилю емоцій.

— Тетяно Петрівно, дякуємо за цю розмову. Бажаємо нових творчих успіхів «Веселці» і Вам, як її керівнику. А головне — нам усім Перемоги України над рашистами. Тоді й «Веселка» засяє ще яскравіше і успіхи її будуть ще вагомішими. Нехай щастить усім! Все буде Україна!

Бесідувала Софія ПОДОЛЯН.