Хто такий герой? Той, хто має суперсили з голлівудських фільмів, чи звичайний хлопець із сусідньої вулиці, який у вирішальний момент бере на себе відповідальність за долю країни?
Напередодні Дня Героїв, який Україна традиційно відзначає 23 травня, у стінах Лебединського міського краєзнавчого музею шукали відповіді на ці запитання.
Незвичайний урок пам’яті та живої історії зібрав разом поетів, істориків, краєзнавців, представників міської влади, військових та найголовніших слухачів — здобувачів освіти п’ятого класу Лебединської гімназії з початковою школою № 4.
Від античних міфів до української звитяги
Разом із істориками та краєзнавцями школярі здійснили стислий екскурс у минуле, щоб зрозуміти, як гартувалося поняття героїзму. Діти дізналися, що в давнину героями вважали напівбогів, а згодом — людей, які безкорисливо служили Батьківщині. Ця лінія жертовності чітко простежується в усій українській історії: від князів Київської Русі та відчайдушних козаків до крутянських студентів і лідерів визвольного руху ХХ століття — Миколи Міхновського, Симона Петлюри та Євгена Коновальця. Згадали під час зустрічі й славетних земляків, зокрема уродженця Лебединщини Олексія Береста, який піднімав прапор над Рейхстагом у Другій світовій війні.
Коли історія стає особистою: біль і гордість сьогодення
Найбільш щемливою та емоційною частиною зустрічі стала розмова про новітню історію України, яку ми переживаємо просто зараз. Поетичні рядки від Інни Борисенко та Анатолія Удода задали тон глибокого осмислення того, що відбувається навколо.
Перед очима п’ятикласників постали образи сучасних титанів. Серед них — «Сєвєр», Сергій Табала, який народився тут, у Лебедині. Він пішов на фронт добровольцем і загинув у 18 років, захищаючи диспетчерську вежу Донецького аеропорту. Тепер він — Герой України (посмертно), а його ім’ям названо вулицю в Сумах.
Але найважче було стримати сльози, коли слово перейшло до реальності, яка болить тут і зараз. На захід завітала мама нашого сучасного захисника — Олександра Олександровича Познякова.
Олександр пішов захищати Україну в грудні 2022 року. Був стрільцем, звичайною, але неймовірно доброю, чуйною та товариською людиною. Його життя обірвалося 31 жовтня 2023 року на Донеччині, поблизу селища Іллінка Покровського району. Йому назавжди залишилося 24 роки. Поховали хлопця з усіма військовими почестями на Алеї Слави. Його присутність відчувалася в залі через спогади, через невимовний біль в очах матері та через глибоку мовчанку дітей, які раптом усвідомили: герої — не на сторінках підручників, вони жили поруч із нами.
