Сніжанка Заєць – маленька волонтерка Лебединської громади
Симпатичне, світловолосе дівчатко вправно зав’язує стрічки до чималої за обсягом основи майбутньої сітки. І виходить у неї це швидко: ряд за рядом, дивись – уже й готово! А потім, глянувши на годинника, так же швидко включає ноутбук – і за уроки, бо в цей час ввімкнули світло, тож треба, скориставшись нагодою, під’єднатися до вчительки, бо ж освітнього процесу у цей складний воєнний час ніхто не скасовував. А через дві години Сніжанка знову підбігає до тієї ж заготовки сітки і своїми вправними рухами творить «диво». Саме його ой як чекають на фронті наші війська.
– Сніжанко, а чому ти взялася волонтерити, поєднуючи цю справу з навчанням, – запитую одинадцятирічну дівчинку.
Вона злегка посміхається і говорить, що дуже чекає на Перемогу українського війська над російською ордою, що вдерлася на нашу рідну землю. А значить, треба допомагати хоча б чимось українській армії. Це найзаповітніша і найближча мрія дівчинки, тому й старається. А ще вона вправно допомагає лебединським волонтерам під керівництвом Наталії Тімакової формувати подарунки дітям-переселенцям, дітям із фронтових місць, дітям-сиротам, сортувати принесені небайдужими лебединцями речі за відповідними критеріями, бігає на Нову пошту, аби отримати чи відправити посилку. Словом, кожен її день надто насичений.
До волонтерського центру м. Лебедина Сніжанка вперше прийшла з мамою Мариною, аби теж собі підібрати речі, адже їх, як переселенців, туди скерували представники влади нашого міста. І коли дівчинка побачила, як там кипить робота, аби допомогти українським воїнам, людям, постраждалим від війни, вона відразу сказала мамі: «І я хочу щось зробити корисного». Вона своєю дитячою свідомістю чітко зрозуміла, що її маленька допомога потрібна.
Так і долучилася Сніжанка до доброї справи. Тьотя Наталя навчала її в’язати сітки для нашої армії, скерувала дії дівчинки для виконання різних потрібних робіт.
Хто ж вона, Сніжанка Заєць? Маленька жителька м. Білопілля, шестикласниця ліцею №2 імені С. М. Гордієнка. Добре навчається. Улюблені предмети – українська і німецька мови. Має природній хист до малювання, тому чимало власних малюнків відправила разом з благодійною допомогою українським бійцям на фронт. Любить спілкуватися з людьми, по-дорослому переймається сьогоднішньою ситуацією в рідній країні і мріє про щасливе майбутнє і для України, і для себе. У планах дівчинки – добре закінчити школу і здобути професію ветеринарного лікаря, як і її мама в свій час, навчаючись спочатку в Маловисторопському аграрному коледжі, а потому – у Сумському аграрному університеті.
Сьогодні Сніжанка з мамою мешкають у нашому місті, у рідної бабусі Наталії, адже в їхньому Білопіллі дуже гаряче. Рашисти майже кожного дня наносять удари по ньому і прикордонних селах громади. Небезпека чатує на кожному кроці. Там залишився тато дівчинки, який займається потрібною справою. І Марина, і Сніжанка мріють, аби швидше настала Перемога і їхня родина з’єдналася, а до бабусі в Лебедин вони їздили б у гості. Ось задля Перемоги і миру вони і волонтерять, прагнучи хоча б якось наблизитися до здійснення власного бажання і бажання співвітчизників. Будь щасливою, Сніжанко, в майбутньому під мирним небом України.
Софія Подолян.
Бажаючим долучитися до волонтерської справи телефонувати за номером 098-624-08-46. Наталія.