Наш земляк, військовий ЗСУ Сергій Стеблянко потрапив у фокус камер Міноборони

11:50, П’ятниця, 25 Червня, 2021

Міноборони України опублікувало матеріал про нашого земляка на офіційній сторінці Фейсбук.

Сергій Стеблянко служить в 30 окрема механізована бригада ім. князя Костянтина Острозького півтора року, за цей здавалось би короткий період зумів себе зарекомендувати тільки з позитивної сторони. А повагу колективу зумів завоювати своєю доброзичливістю та сумлінним ставленням до службових обов’язків.

Родом Сергій з м. Лебедин Сумської обл., проходить службу в ремонтно-відновлювальному батальйоні, тож застали його саме за улюбленою справою – ремонтом машини. До того ж окрім своєї машини, він допомагає лагодити автомобілі і своїм товаришам.

– Службу в рембаті, я вибрав не випадково, з самого дитинства батько прививав любов до автомобілів, я люблю ремонтувати та водити. Моїм синам теж до вподоби ця справа.
А ще він «майстер на всі руки» – кухар, кондитер, сантехнік, слюсар, водій. – Ще з дитинства люблю готувати, особливо випікати торти. Але зробив вибір на більш чоловічій справі, вибрав посаду водія в рембаті.
До служби в армії працював в поліції охорони, після скорочення пішов працювати в дитячий садок сантехніком. – Чому саме в дитячий садок?
– Люблю дітей, в мене своїх п’ятеро. – Як в мультику: «чотири синочки і лапочка дочка», – жартує Сергій.
– Працював, старші сини служили, тож я вирішив теж піти віддати свій громадянський обов’язок Батьківщині, ще й тоді, коли в Україні триває війна.
Ледь помітна усмішка, щирі та водночас сумні очі… Біль втрати не покидає…
– Максим – найстарший син, йому було 23 роки, на жаль 06 квітня 2021 року він загинув на Сході України. Служив в 1 окрема танкова Сіверська бригада, також був водієм, їхав з товаришами за продуктами, він людей висадив і розвертався, тоді ж підірвався на фугасі. У вересні в нього мав закінчитись контракт і він хотів вивчитись на офіцера. Я і дружина дуже важко переносимо втрату сина, для батьків найважче хоронити своїх дітей.
– Ще одному сину Андрію 22 роки, він відслужив строкову службу в Нацгвардії, зараз вдома знаходиться, підтримує дружину так як я знаходжусь на службі. Дочці Дарині 14 років і ще двом синам 9 та 6 років. Старші розуміють, а молодші постійно запитають чому старшого брата вже нема…
– Я постійно спілкуюсь з побратимами свого сина, психолог бригади часто телефонує до мене і моєї дружини. Ми дуже вдячні їм за підтримку.
– З роботи дзвонять, питають коли повернусь на роботу, відповідаю, що ще не швидко. Сина повернути, я не зможу, сподіваюсь російський ворог за все заплатить і війна скоро закінчиться нашою Перемогою! Ми зробимо все від нас належне.
– Служба подобається, дружній колектив, всім своїм друзям рекомендую нашу бригаду. Також куми мої служать в інших військових частинах, спілкуємось, підтримуємо один одного.
– Добра та чуйна людина, ніколи не відмовить в допомозі, серед особового складу керується повагою, сумлінно виконує свої обов’язки, – ділиться заступник з МПЗ батальйону.
– Якщо я роблю машину, я за неї відповідаю. За погано ремонтовану машину, можуть бути погані наслідки, адже ними користуються і на передовій.