11 травня. Місто посміхається квітами. День Матері. Традиція вітати найрідніших – незмінна, як і любов, що вони випромінюють. І я, поспішаючи з букетом для своєї мами, знаю, що це лише частина сьогоднішнього дня, сповненого глибших сенсів.
Після робочих справ мій шлях лежить туди, де серце знаходить особливий відгук – до нашої волонтерської групи «З вірою в серці». Саме тут, у підвальному приміщенні, яке стало для нас другим домом, кипить робота, що рятує життя. Ми плетемо маскувальні сітки для наших захисників.
І моя мама вже тут. Вона – найстарша серед нас, їй скоро 73. Але її енергії та завзятості можуть позаздрити молоді. Маленька, швидка, вона вправно переплітає стрічки, немов вкладаючи в кожен вузлик свою материнську молитву. І коли я дарую їй квіти, її обличчя осяює вдячна посмішка. Вона справді заслуговує на кожне тепле слово, на кожну хвилину уваги.
Сьогодні нас небагато, але робота не чекає. Дівчата принесли солодощі – маленький прояв свята, хвилинка для спільного чаювання та підтримки. Та за цими моментами стоїть титанічна праця, яка часто лишається “за кадром”. Це нескінченні збори коштів на потреби військових, логістика матеріалів, постійні перемовини, пошук знижок та промокодів.
Наші волонтерки – це переважно жінки, серед яких багато пенсіонерок. Вони віддають на допомогу армії частину своєї скромної пенсії. Годинами, не присідаючи, вони плетуть сітки, часто в лікувальних корсетах, стискаючи зуби від болю в затерплих руках. Взимку, коли вечори стають темними й довгими, вони повертаються додому, несучи з собою важкі баули з матеріалом, щоб вдома нарізати стрічки, підготувати все для наступного дня. Для них не існує вихідних, адже війна триває щодня, з перших її днів.
Це не ті бабусі, що нарікають на життя чи обговорюють, “хто і скільки вкрав”. Наші жінки мовчки роблять свою справу. Вони чудово розуміють, навіщо вони тут, навіть коли чують здивоване: «А вам що, за це не платять?»
Підвальне приміщення, де ми працюємо, буває темним і гнітючим, особливо під час відключень світла. Але ніхто не скаржиться. Бо тут панує інше світло – світло єдності, віри та неймовірної сили духу.
Волонтери групи «З вірою в серці!» – це живий зв’язок між передовою та тилом. Це матері, чиї руки невпинно вплітають у маскувальні сітки не просто стрічки, а свій найсильніший оберіг – материнську любов та молитву.
І я твердо знаю: з нашими хлопцями обов’язково все буде добре. Бо материнська молитва – найсильніша у світі. Вона здатна творити дива і берегти життя.
Наташа Пасько